«Мета творця лише дивовижне і вражаюче. Той, хто не в змозі здивувати – нехай іде до скребниці, тобто – стане конюхом», – проголошував перший італійський бароковий поет Джамбаттіста Маріно.

Час імператриці Єлизавети, доньки Петра I, – це епоха, коли у вітчизняному мистецтві панував розкішний і пристрасний стиль бароко. Чарівна і весела «Єлісаветъ», здавалося, уособлювала цей стиль. Дипломати говорили про неї як про найвродливішу принцесу Європи, вона любила музику, грала на багатьох інструментах, складала пісні, прекрасно танцювала і заслужила ім’я «іскри Петра Великого».

Батько мріяв видати дочку за короля Франції Людовіка XV. Але у Версалі відхилили цю пропозицію – мати дівчинки у минулому була пралею і на час народження «Лізоньки» ще не повінчалася з російським імператором.

Якби французький двір не знехтував незаконно народженою нареченою, не судилося б відбутися іншому шлюбу Єлизавети. Шлюбу таємному, морганатичному, про який заборонено було говорити вголос. І на землі Києва ніколи б не виникли дві визначні споруди великого італійця Бартоломео Растреллі, які назавжди змінили обличчя міста, – казковий Маріїнський палац і вишукана Андріївська церква.

Растреллі-молодший – італієць, який народився в Парижі, де і провів перші 16 років свого життя. Його батько – талановитий скульптор і архітектор з Флоренції працював при дворі Людовіка XIV. Він опинився у Петербурзі, підписавши контракт з Петром I. Растреллі створив близько сімдесяти будівель, найвідоміші з них – Зимовий палац і ансамбль Смольного монастиря в Петербурзі, Катерининський палац у Царському селі, Великий палац у Петергофі, палацові комплекси в Прибалтиці.

Фільм за участю заслуженого діяча мистецтв України, диригента Дмитра Логвіна.